Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

1.doc (1 стор.)
Оригінал


Офіційний російський текст

Міжнародна Конвенція

про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

(21 грудня 1965 р.)
Конвенція набула чинності 4 січня 1969


Преамбула

Частина I

Частина II

Частина III
Про приєднання до цієї Конвенції Республіки Казахстан див. Закон РК від 29.06.98 р. N 245-1
Держави - учасниці цієї Конвенції,

вважаючи, що Статут Організації Об'єднаних Націй грунтується на принципах гідності і рівності, властивих кожній людині, і що всі держави - ​​члени Організації зобов'язалися вживати спільних і самостійних заходів у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй для досягнення однієї з цілей Організації Об'єднаних Націй, яка полягає в заохоченні м розвитку загального поважання і додержання прав і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії,

вважаючи, що Загальна декларація прав людини проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах і що кожна людина повинна мати всі права з свободи, проголошені в ній, якого б то не було різниці, зокрема без розрізнення за ознакою раси , кольору шкіри чи національного походження,

вважаючи, що всі люди рівні перед законом і мають право на рівний захист закону від усякої дискримінації і від усякого підбурювання до дискримінації,

вважаючи, що Організація Об'єднаних Націй засудила колоніалізм і всяку пов'язану з ним практику сегрегації та дискримінації, де б і в якій би формі вони не виявлялися, і що Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам від 14 грудня 1960 р. (резолюція 1514 (XV ) Генеральної Асамблеї) підтвердила і урочисто проголосила необхідність негайно і беззастережно покласти всьому цьому край,

вважаючи, що Декларація Організації Об'єднаний Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963 р. (резолюція (XVIII) Генеральної Асамблеї) урочисто підтверджує необхідність якнайшвидшої ліквідації расової дискримінації в усьому світі, в усіх її формах і проявах, і забезпечення розуміння та поваги гідності людської особистості,

будучи переконаними в тому, що всяка теорія переваги, основаної на расовій відмінності, в науковому відношенні хибна, в моральному негідне і в соціальному - несправедлива і небезпечна і що не може бути виправдання для расової дискримінації, де б то не було, ні в теорії, ні на практиці,

підтверджуючи, що дискримінація людей за ознакою раси, кольору шкіри або етнічного походження є перешкодою до дружніх і мирних відносин між націями і може призвести до порушення миру та безпеки серед народів, а також гармонійного здійснення осіб навіть всередині однієї й тієї ж держави,

будучи переконаними в тому, що здійснення расових бар'єрів суперечить ідеалам людського суспільства,

стривожені проявом расової дискримінації, все ще спостерігаються в деяких районах світу, а також державною політикою, заснованої на принципі расової переваги або расової ненависті, як, наприклад, політикою апартеїду, сегрегації чи поділу, сповнені рішучості вжити всі необхідні заходи для якнайшвидшої ліквідації расової дискримінації в всіх її формах і проявах і попереджати і викорінювати расистські теорії і практику їх здійснення з метою сприяння взаєморозумінню між расами і створення міжнародної спільноти, вільного від усіх форм расової сегрегації і расової дискримінації,

беручи до уваги Конвенцію про дискримінацію в галузі найму і праці, затверджену Міжнародною Організацією праці в 1958 році, і Конвенцію про запобігання дискримінації в галузі освіти, затверджену Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури в 1960 році,

бажаючи здійснити принципи, викладені в Декларації Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, і забезпечити для досягнення цієї мети якнайшвидше проведення практичних заходів,

домовилися про таке:
Частина I
Стаття 1
1. У цій Конвенції вираз "расова дискримінація" означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження або перевагу, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

2. Ця Конвенція не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень або перевагам, які держави - учасниці цієї Конвенції проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.

3. Ніщо в цій Конвенції не може бути витлумачено як впливає якоюсь мірою впливає на положення законодавства держав-учасників, що стосуються національної належності, громадянства або натуралізації, за умови, що в таких постановах не проводиться дискримінація щодо якоїсь певної національності.

4. Прийняття спеціальних заходів з виключною метою забезпечення належного прогресу деяких расових або етнічних груп чи окремих осіб, що потребують захисту, яка може бути необхідною для того, щоб забезпечити таким групам чи особам рівне використання і здійснення прав людини та основних свобод, не розглядається як расова дискримінація за умови, однак, що такі заходи не мають своїм наслідком особливих прав для різних расових груп і що вони не будуть залишені в силі після досягнення тих цілей, заради яких вони були запроваджені.
Стаття 2
1. Держави-учасниці засуджують расову дискримінацію і зобов'язуються невідкладно всіма можливими способами проводити політику ліквідації всіх форм расової дискримінації і сприяти взаєморозумінню між усіма расами, і з цією метою:

а) кожна держава-учасниця зобов'язується не чинити щодо осіб, груп або установ будь-яких актів чи дій, пов'язаних з расовою дискримінацією, і гарантувати, що всі державні органи і державні установи, як національні, так і місцеві, діятимуть відповідно з цим зобов'язанням;

b) кожна держава-учасниця зобов'язується не заохочувати, не захищати і не підтримувати расову дискримінацію, здійснювану якими б то не було особами або організаціями;

с) кожна держава-учасниця повинна вжити ефективних заходів для перегляду політики уряду в національному і місцевому масштабі, а також для виправлення, скасування або анулювання будь-яких законів і постанов, що ведуть до виникнення або увічнення расової дискримінації всюди, де вона існує;

d) кожна держава-учасниця повинна, використовуючи всі належні засоби, в тому числі і законодавчі заходи, залежно від обставин, заборонити расову дискримінацію, проведену якими особами, групами чи організаціями, і покласти їй край;

е) кожна держава-учасниця зобов'язується заохочувати в належних випадках об'єднавчі багаторасові організації та рухи, так само як і інші заходи, спрямовані на знищення расових бар'єрів, і не підтримувати ті з них, які сприяють поглибленню расового поділу.

2. Держави-учасниці повинні вживати, коли обставини цього вимагають, спеціальних і конкретних заходів у соціальній, економічній, культурній та інших галузях, з метою забезпечення належного розвитку і захисту деяких расових груп чи осіб, до них належать, з тим щоб гарантувати їм повне і рівне використання прав людини та основних свобод. Такі заходи ні в якому разі не повинні в результаті привести до збереження нерівних чи особливих прав для різних расових груп після досягнення тих цілей, заради яких вони були запроваджені.
Стаття 3
Держави-учасниці особливо засуджують расову сегрегацію та апартеїд і зобов'язуються попереджати, забороняти і викорінювати всяку практику такого характеру на територіях, що перебувають під їх юрисдикцією.
Стаття 4
Держави-учасниці засуджують всяку пропаганду і всі організації, засновані на ідеях або теоріях переваги однієї раси чи групи осіб певного кольору шкіри або етнічного походження, або намагаються виправдати, або заохочувати расову ненависть і дискримінацію в якій би то не було формі, і зобов'язуються вжити негайних і позитивні заходи, спрямовані на викорінення всякого підбурювання до такої дискримінації чи актів дискримінації, і з цією метою вони відповідно до принципів, поданих у Загальній декларації прав людини, і правами, ясно викладених у статті 5 цієї Конвенції, серед іншого:

а) оголошує що карається за законом, всяке поширення ідей, заснованих на расовій перевазі або ненависті, всяке підбурювання до расової дискримінації, а також усі акти насильства або підбурювання до таких актів, спрямованих проти будь-якої раси або групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також надання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, включаючи її фінансування;

b) оголошують протизаконним і забороняє організації, а також організовану і всяку іншу пропагандистську діяльність, які заохочують расову дискримінацію та підбурюють до неї, і визнають участь у таких організаціях чи в такій діяльності злочином, що карається законом;

с) не дозволяють національним чи місцевим органам державної влади або державним установам заохочувати расову дискримінацію чи підбурювати до неї.
Стаття 5
Відповідно до основних зобов'язань, викладених у статті 2 цієї Конвенції, держави-учасниці зобов'язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, незалежно від раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження, особливо щодо здійснення таких прав:

а) право на рівність перед судом і всіма іншими органами, що здійснюють правосуддя;

b) права на особисту безпеку і захист з боку держави від насильства або тілесних ушкоджень, заподіюваних як урядовими службовими особами, так і якими б то не було окремими особами, групами або установами;

с) політичних прав, зокрема права брати участь у виборах голосувати і виставляти свою кандидатуру - на основі загального і рівного виборчого права, права брати участь в управлінні країною, так само як і в керівництві державними справами на будь-якому рівні, а також права рівного доступу до державної службі;

d) інших громадянських прав, зокрема.

i) право на свободу пересування і проживання в межах держави;

ii) права залишати будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну;

iii) право на громадянство;

iv) право на вступ у шлюб і на вибір чоловіка;

v) права на володіння майном, як одноосібно, так і спільно з іншими;

vi) права спадкування;

vii) права на свободу думки, совісті і релігії;

viiI) права на свободу переконань і на вільне їх виявлення;

ix) права на свободу мирних зборів і асоціацій;

е) прав в економічній і культурній галузях, зокрема:

i) права на працю, вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці, захист від безробіття, рівну плату за рівну працю, справедливу і задовільну винагороду;

ii) права створювати професійні спілки і вступати до них;

iii) права на житло;

iv) права на охорону здоров'я, медичну допомогу, соціальне забезпечення та соціальне обслуговування;

v) права на освіту та професійну підготовку;

vi) права на рівну участь у культурному житті;

f) права на доступ до будь-якого місця і будь-якого виду обслуговування, призначеного для громадського користування, як, наприклад, транспорт, готелі, ресторан, кафе, театри і парки.
Стаття 6
Держави-учасниці забезпечують кожній людині, на яку поширюється їх юрисдикція, ефективний захист і засоби захисту через компетентні національні суди та інші державні інститути в разі будь-яких актів расової дискримінації, що посягають, порушуючи цієї Конвенції, на її права людини та основні свободи, а також права представляти в ці суди позов про справедливе й адекватне відшкодування чи оплату за всяку шкоду, завдано в результаті такої дискримінації.
Стаття 7
Держави-учасниці зобов'язуються вжити негайних і ефективних заходів, зокрема в галузях викладання, виховання, культури та інформації, з метою боротьби із забобонами, які ведуть до расової дискримінації, заохочення взаєморозуміння, терпимості і дружби між націями та расовими або етнічними групами, а також популяризації цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, Загальної декларації прав людини, Декларації Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та цієї Конвенції.
Частина II
Стаття 8
1. Має бути засновано Комітет з ліквідації расової дискримінації (надалі "Комітет"), що складається з вісімнадцяти експертів, що відзначаються високими моральними якостями і визнаною неупередженістю, що обираються державами-учасницями з числа своїх громадян, які повинні виконувати свої обов'язки в особистій якості, при цьому приділяється увага справедливому географічному розподілу і представництву різних форм цивілізації, а також головних правових систем.

2. Члени Комітету обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями. Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян.

3. Первісні вибори проводяться через шість місяців після набуття чинності цією Конвенцією. Щоразу принаймні за три місяці до дати виборів Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй звертається з листом до держав-учасників, запрошуючи їх представити імена висунутих ними протягом двох місяців. Генеральний секретар готує список, в якому в алфавітному порядку внесені всі висунуті таким чином особи, із зазначенням держав-учасниць, які висунули їх, і подає цей список державам-учасницям Конвенції.

4. Вибори членів Комітету проводяться на засіданні держав-учасниць Конвенції, яке скликається Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. На цьому засіданні, на якому дві третини держав-учасниць складають кворум, обраними до Комітету членами є ті кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів і абсолютну більшість голосів присутніх і голосуючих представників держав-учасниць Конвенції.

5. а) Члени Комітету обираються на чотири роки. Однак строк повноважень дев'яти членів, обраних на перших виборах, минає в кінці дворічного періоду; негайно після перших виборів імена цих дев'яти членів визначаються за жеребом Головою Комітету.

b) Для заповнення непередбачених вакансій держава-учасниця Конвенції, експерт якої вже не є членом Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх громадян за умови схвалення Комітетом.

6. Держави-учасниці несуть відповідальність за покриття витрат членів Комітету в період виконання ними обов'язків у Комітеті.
Стаття 9
1. Держави-учасниці зобов'язуються подавати Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для розгляду Комітетом доповідь про вжиті законодавчі, судові, адміністративні чи інші заходи, за допомогою яких проводяться в життя положення цієї Конвенції: а) протягом року після набрання чинності цією Конвенцією для даної держави; і b) надалі через кожні два роки і щоразу, коли цього вимагає Комітет. Комітет може запитувати у держав-учасниць Конвенції додаткову інформацію.

2. Комітет щорічно через Генерального секретаря подає доповідь Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй про свою діяльність і може робити пропозиції та загальні рекомендації, засновані на вивченні доповідей та інформації, одержаних від держав-учасниць Конвенції. Такі пропозиції та загальні рекомендації передаються Генеральній Асамблеї разом із зауваженнями держав-учасниць Конвенції, якщо такі є.
Стаття 10
1. Комітет встановлює свої власні правила процедури.

2. Комітет обирає своїх службових осіб строком на два роки.

3. Секретаріат Комітету забезпечується Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй.

4. Засідання Комітету звичайно проводяться в центральних установах Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 11
1. Якщо яка-небудь держава-учасниця вважає, що інша держава-учасниця не виконує положення Конвенції, то вона може довести це до відома Комітету. Комітет потім передає це повідомлення зацікавленій державі-учасниці. Протягом трьох місяців одержала повідомлення, подає Комітетові письмові пояснення чи заяви для висвітлення цього питання і заходів, які могли бути вжиті цією державою.

2. Якщо питання не врегульовано на задоволення обох сторін шляхом двосторонніх переговорів або якимсь іншим доступним їм шляхом протягом шести місяців після отримання такою державою першого повідомлення, то будь-яке з цих двох держав має право знову передати це питання на розгляд Комітету шляхом відповідного повідомлення Комітету, а також іншої держави.

3. Комітет розглядає передане йому питання відповідно до пункту 2 цієї статті після того, як він встановить, відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, що всі доступні внутрішні засоби правового захисту було випробувано і вичерпано в даному випадку. Це правило не діє в тих випадках, коли застосування цих засобів надмірно затягується.

4. За будь-якого переданого на його розгляд питання Комітет може запропонувати зацікавленим державам-учасникам представити будь-яку що стосується справи.

5. Якщо який-небудь питання, що випливає з положень цієї статті, перебуває на розгляді Комітету, то зацікавлені держави-учасниці мають право направити своїх представників для участі в засіданнях Комітету без права голосу на період розгляду даного питання.
Стаття 12
1. а) Після того як Комітет одержав і ретельно перевірив всю інформацію, яку він вважає необхідною, Голова призначає спеціальну погоджувальну комісію (надалі іменована "Комісія") у складі п'яти осіб, які можуть бути або не бути членами Комітету. Члени Комісії призначаються за одностайною згодою сторін у спорі, і Комісія надає свої добрі послуги зацікавленим державам з метою миролюбного врегулювання даного питання на основі додержання положень Конвенції.

b) Якщо між державами-учасницями в спорі, не буде протягом трьох місяців досягнуто згоди щодо всього складу або частини складу Комісії, то ті члени Комісії, про призначення яких не було досягнуто згоди між державами, які є сторонами в суперечці, обираються зі складу членів Комітету більшістю в дві третини голосів шляхом таємного голосування.

2. Члени Комісії виконують свої обов'язки у своїй особистій якості. Вони не повинні бути громадянами держав, що є сторонами в спорі або держави, що не бере участь у Конвенції.

3. Комісія обирає свого голову і встановлює свої власні правила процедури.

4. Засідання Комісії звичайно проводяться в центральних установах Організації Об'єднаних Націй або в іншому будь-якому зручному місці за рішенням Комісії.

5. Секретаріат, який забезпечується відповідно до пункту 3 статті 10 Конвенції, також обслуговує Комісію, якщо спір між державами-учасниками Конвенції приведе до створення Комісії.

6. Держави, які є сторонами в суперечці, в рівній мірі несуть всі витрати членів Комісії та відповідно до кошторису, що подається Генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй.

7. Генеральний секретар має право оплачувати витрати членів Комісії, якщо це необхідно, до їх відшкодування державами, що є сторонами в суперечці, відповідно до пункту 6 цієї статті.

8. Одержана і вивчена Комітетом інформація надається в розпорядження Комісії, і Комісія може запропонувати зацікавленим державам представити будь-яку що стосується справи.
Стаття 13
1. Коли Комісія повністю розгляне питання, вона повинна підготувати і подати Голові Комітету доповідь, що містить її висновки з усіх питань, що стосуються фактичного боку спору між сторонами, і такі рекомендації, які вона визнає необхідними для миролюбного вирішення спору.

2. Голова Комітету повинен надіслати доповідь Комісії кожній з держав, що беруть участь у спорі. Протягом трьох місяців ці держави повинні повідомити Голову Комітету про те, чи згодні вони з рекомендаціями, які містяться в доповіді Комісії.

3. Після закінчення періоду, передбаченого в пункті 2 цієї статті, Голова Комітету повинен надіслати доповідь Комісії і заяви зацікавлених держав-учасниць іншим державам-учасницям Конвенції.
Стаття 14
1. Держава-учасниця може в будь-який час заявити, що вона визнає компетенцію Комітету в межах його юрисдикції приймати і розглядати повідомлення від окремих осіб або груп осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення даною державою-учасницею якихось прав, викладених у цій Конвенції . Комітет не повинен приймати ніяких повідомлень, якщо вони стосуються держави-учасниці Конвенції, яка не зробила такої заяви.

2. Будь-яка держава-учасниця, яка робить заяву, передбачену в пункті 1 цієї статті, може заснувати або вказати орган у рамках своєї національної правової системи, що буде компетентний приймати і розглядати петиції окремих осіб і груп осіб у межах своєї юрисдикції, які заявляють, що вони є жертвами порушення якогось із прав, викладених у Конвенції та які вичерпали інші доступні місцеві засоби правового захисту.

3. Заява, зроблена згідно з пунктом 1 цієї статті, а також найменування будь-якого органу, заснованого або вказаного відповідно до пункту 2 цієї статті, повинні бути депоновані відповідною державою-учасницею у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, який надсилає їх копії іншим державам-учасницям . Заява може бути в будь-який час взято назад шляхом повідомлення про це Генерального секретаря, але це не повинно жодною мірою відбиватися на повідомленнях, що знаходяться на розгляді Комітету.

4. Список петицій складається органом, заснованим або вказаним відповідно до пункту 2 цієї статті, а завірені копії цього списку щороку здаються через відповідні канали Генеральному секретарю, причому їх зміст не повинен оприлюднюватись.

5. У разі, якщо петиціонер не задоволений діями органу, заснованого або вказаного відповідно до пункту 2 цієї статті, він має право протягом шести місяців передати дане питання в Комітет.

6. а) Комітет у конфіденційному порядку доводить кожне одержане повідомлення до відома держави-учасниці, що обвинувачується в порушенні якогось із положень Конвенції, але відповідну особу або групу осіб не називає без її чи їх ясно вираженої згоди. Комітет не повинен приймати анонімних повідомлень.

b) Протягом трьох місяців одержала повідомлення, надає Комітетові письмові пояснення чи заяви для висвітлення цього питання і заходів, які могли бути вжиті цією державою.

7. а) Комітет розглядає повідомлення з урахуванням усіх даних, представлених в його розпорядження зацікавленим державою-учасником і петиціонером. Комітет не повинен розглядати ніяких повідомлень від якого петиціонера, якщо він не встановить, що петиціонер вичерпав усі доступні внутрішні засоби правового захисту. Однак це правило не діє в тих випадках, коли застосування цих засобів надмірно затягується.

b) Комітет направляє свої пропозиції та рекомендації, якщо такі є, зацікавленій державі-учасниці і петиціонерові.

8. Комітет включає до своєї щорічної доповіді резюме таких повідомлень і, в разі потреби, короткий виклад пояснень і заяв зацікавлених держав-учасників, а також свої власні пропозиції та рекомендації.

9. Комітет компетентний виконувати функції, передбачені в цій статті, лише в тих випадках, коли принаймні десять держав-учасниць Конвенції зробили заяви відповідно до пункту 1 цієї статті.
Стаття 15
1. До досягнення цілей Декларації про надання незалежності країнам і народам, що міститься в резолюції 1514 (XV) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1960 р., положення цієї Конвенції ніяким чином не обмежують права подачі петицій, наданого цим народам в силу інших міжнародних документів або Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізованими установами.

2. а) Комітет, заснований відповідно до пункту 1 статті 8 цієї Конвенції, отримує копії петицій від органів Організації Об'єднаних Націй, які займаються питаннями, що безпосередньо стосуються принципів і цілей даної конвенції, і представляє їм думку та рекомендації по цих петиціях від жителів підопічних та несамоврядних територій і всіх інших територій, щодо яких застосовується резолюція 1514 (XV), що стосуються питань, передбачених цією Конвенцією, які знаходяться на розгляді цих органів.

b) Комітет одержує від компетентних органів Організації Об'єднаних Націй примірники доповідей, що стосуються законодавчих, судових, адміністративних та інших заходів, що безпосередньо стосуються принципів і цілей цієї Конвенції і проводяться управляючими державами в територіях, згаданих у підпункті "а" цього пункту, а також висловлює з цього приводу свою думку і робить рекомендації цим органам.

3. Комітет включає до своєї доповіді Генеральній Асамблеї резюме петицій і доповідей, отриманих ним від органів Організації Об'єднаних Націй, а також думки та рекомендації Комітету, що стосуються даних петицій і доповідей.

4. Комітет запитує у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй всю стосується цілей даної Конвенції і що знаходиться в його розпорядженні інформацію щодо територій, згаданих у підпункті 2 цієї статті.
Стаття 16
Положення цієї Конвенції, що стосуються врегулювання спорів або розгляду скарг, застосовується без шкоди для інших методів розв'язання спорів та скарг в області дискримінації, викладених в основоположних документах Організації Об'єднаних Націй її спеціалізованих установ або в конвенціях, схвалених останніми, і не перешкоджають державам-учасницям використати інші методи для вирішення спорів відповідно до загальних чи спеціальних міжнародних угод, що діють у відносинах між ними.
^ Частина III
Стаття 17
1. Ця Конвенція відкрита для підписання будь-якою державою-членом Організації Об'єднаних Націй або членом будь-якого з її спеціалізованих установ, будь-якою державою-учасницею Статуту Міжнародного суду і будь-яким іншим державою, запрошеною Генеральною Асамблеї Організації Об'єднаних Націй до участі в цій Конвенції.

2. Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти депонуються у Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 18
1. Ця Конвенція буде відкрита для приєднання для будь-якої держави, зазначеної в пункті 1 статті 17 цієї Конвенції.

2. Приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних націй.
^ Від імені СРСР підписана 7 березня 1966. Ратифіковано Президією Верховної Ради СРСР 22 січня 1969 із застереженням і заявою
Стаття 19
1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй двадцять сьомої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднається до неї після здачі на зберігання двадцять сьомої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, ця конвенція набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання її власної ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.
^ Ратифікаційна грамота СРСР депонована Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй 4 січня 1969 Конвенція набула чинності 4 лютого 1969
Стаття 20
1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй отримує і розсилає всім державам, які є або можуть стати учасницями цієї Конвенції, текст застережень, зроблених державами у момент ратифікації або приєднання. Будь-яка держава, вищевказаного сповіщення повідомити Генерального секретаря про те, що вона не приймає дане застереження.

2. Застереження, не сумісні з цілями і завданнями цієї конвенції, не допускаються, так само як і застереження, можуть перешкоджати роботі якихось органів, створених на підставі цієї Конвенції. Застереження вважається несумісним або перешкоджає роботі, коли принаймні дві третини держав-учасниць Конвенції заперечують проти неї.

3. Застереження можуть бути зняті в будь-який час шляхом відповідного повідомлення, направленого на ім'я Генерального секретаря. Таке повідомлення набуває чинності в день його отримання.
Стаття 21
Кожна держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом письмового повідомлення про те Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй. Денонсація набуває чинності через рік після отримання повідомлення про це Генеральним секретарем.
Стаття 22
Будь-який спір між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не вирішено шляхом переговорів або процедур, спеціально передбачених у цій Конвенції, передається, за вимогою кожної зі сторін у цьому спорі, на вирішення Міжнародного суду, якщо сторони не домовилися про інший спосіб врегулювання.
Стаття 23
1. Вимога про перегляд даної Конвенції може бути висунуто в будь-який час будь-якою державою-учасницею шляхом письмового повідомлення на ім'я Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй.

2. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй приймає рішення про те, які заходи, якщо такі необхідні, треба провести у зв'язку з такою вимогою.
Стаття 24
Генеральний секретар Організації Об'єднаних націй повідомляє всім державам, згаданим у пункті 1 статті 17 цієї Конвенції, такі відомості:

а) про підписання, ратифікацію і приєднання, відповідно до статей 17 і 18;

b) про дату набуття чинності цією Конвенцією, відповідно до статті 19;

с) про повідомлення і декларації, одержані відповідно до статей 14, 20 і 23;

d) про денонсації, відповідно до статті 21.
Стаття 25
1. Ця Конвенція, англійський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є рівно автентичними, зберігається в архіві Організації Об'єднаних Націй.

2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй надсилає засвідчені копії цієї Конвенції всім державам, що належать до будь-якої з категорій, згаданих у пункті 1 статті 17 Конвенції.

У Посвідчення чого належним чином уповноважені відповідними урядами, підписали цю Конвенцію, відкриту для підписання в Нью-Йорку, сьомого березня тисяча дев'ятсот шістдесят шостого року.
/ Підпису /
Навчальний матеріал
© uadoc.zavantag.com
При копіюванні вкажіть посилання.
звернутися до адміністрації